Екуменізм
Не в одному місті влада намагається мати вплив на церкву, а церква у свою чергу на владу. Так сталося, що для церкви чомусь недостатньо було у всі часи лишень „духовного” впливу, тому вона втручалась у політику. А влада завжди хотіла „відмити” гріх та компроміси,тому зверталася за допомогою до церкви. Хоч насправді „каятись” було в чому з двох сторін. Зрощування двох структур було вигідним в результаті, щоб впливати на народ удвічі більше. Не вже ж сьогодні часи помінялись. Чи насправді влада хоче об’єднати віруючих, коли з трибун політики виступають за єдину соборну Україну? Чи це знов народу розказують „байки”?Об’єднання віруючих, до якого останнім часом частіше втручається влада, виглядає миролюбним та лагідним. Але особисто мені цікаво, яким буде справжній резонанс, та які він за собою привнесе наслідки, щодо поширення „духовних цінностей”, якщо дійсно ця ідея буде реалізованою на практиці. Отже, пишеться історія нашого краю і такі події будуть мати значний вплив в любому випадку. Яким буде цей вплив позитивним, чи негативним для громади? Хто від того виграє більше? Священнослужителі, місцева влада, громада, або всі разом? Хоча на мій погляд - це вже виглядає утопією. Ми будуємо демократичне суспільство. Навіть церкву хочемо будувати шляхом демократії. Насамперед хотілося би зрозуміти для чого міжконфесійна церква потрібна? Заради „простого” бажання об’єднати всіх віруючих? Мені це нагадує знайоме радянське комуністичне гасло „Пролетарии всех стран объединяйтесь”. І потім всі соціалістичні країни десятиліттями боролись за права незалежності. Нашу країну і до сьогодні не знають до кого, або до чого приєднати, так щоб не втратити незалежність...За чиєю ініціативою буде виглядати ця „єдність”, чи то спільні зусилля? Що заважає віруючим бути єдиними без „об’єднення”, як організації. Просто хочеться зрозуміти глибше сам процес, і думаю, що я не один опинився в цьому „таборі” ...
Ідеї екумінізма, тобто бажання об’єднати всіх віруючих захоплювали багатьох діячів різних деномінацій та віросповідань. Політики нерідко втручались в між церковні справи. Наприклад, колишній мер міста Львова, пан Куйбіда, в свій час „олімпу” дуже ревнував за єдність між лідерами місцевих релігійних громад. Йому вдалося зібрати не тільки керівників православних церков та католиків, а також протестантських різних напрямків, а також мусульман, іудеїв, кришнаїтів. Майже всі говорили про єдність. Деякі, правда, вказували хоча би на терпимість стосунків між собою. Хоч були і такі, які не виявляли бажання приймати участь в „акції примирення”. Вони вважали, що примирити „кота” з „собакою” нереально. Погано це, чи добре? Можливо це, чи ні, примирити всіх віруючих? У львівського мера, пана Куйбіди, це прагнення фактично ні до чого конкретного не привело. Єдності більше не стало. Хоча можливо деякі відтінки терпимості і з’явились, тобто стали більш помітними, ніж раніше. Насправді, якщо б доторкнулись „територіально-духовного впливу”, тоді б краще була видна істинна природа терпимості. Як тоді подолати розділення? Нам потрібно шукати відповіді не на поверхні, а скоріше заглиблюючись в історію, вивчаючи причини їх виникнення. Але, спочатку, я хотів би висловити свою особисту думку, щодо „щирого” об’єднання між християнами та іншими напрямками різних віросповідань, а саме буддистами, кришнаїтами та іншими напрямками. Якось мені вдалося стати слухачем однієї дивної розмови. Бабуся, за віросповіданням мусульманка, прийшла відвідати православний храм, та не тільки...Вона звернулась до священика: „ Синку, я все життя ходила в мечеть, але в вашому місті немає такого храму(це було в Миколаєві, обл. центр) Дозволь мені ходити, до вас, поклонятись Аллаху.” „Синку”, тобто батюшка, не образився таким зверненням бабусі, бо ще одна парафіянка заважати не буде приходу, напроти...Він теж оригінально відповів: „Ми всі раби Божі, тому немає значення в який храм ходити, якому Богу поклонятись. Бог один. Приходьте до нас.” Але, якщо би почув мусульманський служитель такі настанови православного священика, то думаю що точно був би незадоволеним. Бо в карані є запис, що той, хто відводить від віри в Аллаха достойний навіть смерті, що в деяких агресивно налаштованих до християн країнах і роблять...
Може виникнути думка, що я захищаю розділення. Ні, я за єдність між віруючими, які щіро вірять в Ісуса Христа; та право, яке записано в нашій Конституції, щодо свободи віросповідання. Коли в середньовіччі на кострах спалювали єретиків, які насправді були передовими вченими, а також чинили погроми євреїв та заставляли їх „вступати в християнство” силою, то я можу твердо сказати, що Сам Христос, з ім’ям якого це робили, в тому ніякої участі не приймав. Церква нерідко приймала участь в політичних інтригах в історії людства, тим самим набуваючи авторитет ще однієї про владної структури. Але ж в тій самій Конституції є ще один запис, що церква відділена від держави, таким чином держава не мала б втручатись в справи церкви, з другого боку церква в справи держави. Як тоді бути? В програмі(не однієї) місцевої влади є чіткі цілі, що до побудови міжконфесійної духовної споруди...
Знов таки, акцентую увагу, що це лише моя думка. Особисто я би пропонував скоріше відкрити такий центр, який би підтримував не самі служіння, для цього вже існують побудовані храми, а якщо в когось і немає, це не означає що потрібно саме їм віддати. Ні, я пропоную проводити таку роботу через центр, яка би дозволяла, минаючи різницю вчення, більше займатись на рівні міста милосердям, допомогою інвалідам, бідним, сиротам, закликаючи до співпраці всіх віруючих та священиків. Тому що доктринальні розбіжності завжди будуть, бо існує людська гріховна природа, яка завжди буде тягнути в свою сторону. Милосердя ж не завадить нікому, напроти буде очищати від амбіцій та розділень. Розкажу один з прикладів з мого життя. Студенти Львівської греко-католицької духовної семінарії самовільно боролись з „єретиками” на львівському вокзалі. Вони ходили та збирали агітаційні трактати разом з журналами „єретичного вчення” і потім знищували. Спостерігаючи за цим процесом, я і мій колега запропонували, щоб вони краще б допомагали нужденним, яких на вокзалах завжди повно. Один інвалід, до того ж бомж, почав просити нас допомогти йому помитись. Тут-то я був і здивований відповіддю одного з семінаристів. Тобто він погодився. Мій колега відмовився, друзі семінариста теж. Ми залишились з ним вдвох... Як ви думаєте, що було далі? На очах всього вокзалу: ми за руки за ноги понесли цю людину, бо він дуже погано ходив. Як ви думаєте, куди? В баню...Уявить собі таку картину: через місто ми несемо вдвох людину, яка нагадує бомжа(так воно і було) На цьому ми не зупинились, ми його відмили власними руками, бо він був неспроможний. Погодували після процедури та оділи. Назад міліцейська машина підвезла до самого вокзалу. Міліціонер, який вів машину, подякував, а ми йому. Чи не відбулася в наших серцях робота „об’єднання”? Та ми були під час цієї події, як брати рідні, а також зі всіма хто хоч в чомусь нам допоміг...
В історії теж були повчальні приклади. Так, Франческо Асизкий, в часи спадку загально визнаної частини церкви, на своєму власному прикладі показав „що значить зректись самого себе”. Він пішов, незважаючи на те що був з багатої сім’ї, допомагати бідним. Йому вдалося відродити повагу до церкви в багатьох душах, які встигли розчаруватись достатньо. Як? Своїм життям. Навіть до сьогодні, майже всі течії християнства, поважають цю людину. Об’єднання в даному випадку більш відбувалося на рівні сердець людських, а не в побудові організації, хоча послідовники не завжди йдуть по стопам „піонерів”, таким чином знов повертаються до методів „світу цього”, шукаючи зовсім не духовності, а скоріше знов політичного впливу. А саме по цій причині і виникають розділення, які можливо подолати лишень через християнське пробудження, повертаючись туди, де була втрачена істина „люби свого ближнього, як самого себе та навіть свого ворога”...Якщо ви знайдете таких людей серед себе сьогодні, то і побачите справжню єдність, тільки чомусь вони менш за все про неї турбуються, це „вона” тобто „подруга єдність” починає переслідувати їх, що і є ознакою християнських чеснот тої чи іншої людини. Напроти, коли людина іде крок за кроком шляхами компромісу зі своїм власним сумлінням, розділення, як „смерть з косою” стає, як написано в біблії, гірким плодом...
Сокольников Олег,
Украина
Если будем извлекать драгоценное даже из ничтожного - станем, как Его уста... сайт автора:личная страница
Прочитано 13903 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Да-ааа, за сорок лет подзабылась Украiньска мова... С трудом пробрался, но понял все-таки... Слава Господу за Его дар языков.
Что до объединения, то мне в последнее время все чаще приходит мысль, - Меньше говорить об объединении церквей, а больше молиться, чтобы Господь дал терпимость к людям, вне зависимости от деноминаций. У меня самого путь достаточно "тернистый" и извилистый. Крещен в детстве (1952 г.) Православным священником; в 1998-м Господь неисповедимым образом открыл мне Себя и я уверовал. Крещен (?) в 1999-м в общине, именующей себя - "... веры евангельской". В 2004-м году Господь вывел меня из этой общины и поместил в баптистскую общину с американским пастором (?). Мои предыдущие два крещения были признаны "недействительными" и в 2005-м я "крещен" в третий раз. За десять лет соприкоснулся с десятью различными общинами (харизматы, баптисты, православные). И вот, после недавнего семимесячного "расстилания овечьей шкуры", Бог определил меня в православный приход. И я обрел мир в сердце. Почему? Потому, что написано: "Разве разделился Христос? разве Павел распялся за вас? или во имя Павла вы крестились"? (1Кор.1:13).
Невозможно в кратком комментарии описать все мои хождения, но кого заинтересует, то можно почитать мои свидетельства и проповеди - размышления о "Теле Христовом".
Сегодня я, как никогда ранее, уверен: "... один Господь, одна вера, одно крещение, один Бог и Отец всех, Который над всеми, и через всех, и во всех нас" (Еф.4:5,6).
А потому еще раз повторюсь, - мы должны поменьше говорить об единении церквей, но больше молиться о приобретении смирения и истинной любви. И являть это смирение и любовь. А Тело Свое Господь УЖЕ соединил до сотворения мира и подтвердил это на кресте, - "Когда же Иисус вкусил уксуса, сказал: совершилось! И, преклонив главу, предал дух" (Иоан.19:30).
СОВЕРШИЛОСЬ!!!
С Богом! Комментарий автора: Cпасибо брат за отзыв содержательный. Да, Он не разделился и единство будет совершено не под эгидой какой-то церкви, но в духе и истине... Любить друг друга в истине - мы обязаны... А это не всегда душевное проявление единства. А иногда и "выйди народ мой"... Унии политические обречены, а в союзе духа и мира, через истину единство - имеет будущее... Через Него лишь единство, а вне Его - его попросту нет...Еще трясет Господь всех, пока не явится истинная церковь без разделений, в дущевной они всегда будут и были... Это политика...
Проза : Забытые Двери - Fylhbfyjd Gfdtk Не совсем в формат сайта.История создания такова 6долго и упорно пытался пробить рубрику "Мегаполис в печатном издании,на Родине не приняли,просил случайных знакомых передать в издания их города,но ответа не поступало,пробивался через коммерческие издания ,отчего приходилось работать сутки через день,недавно послал в листудию "Белкин " с нижеследующей исповедью:
Исповедь Фореста Гампа
Повторю телефон Димы. Не знаю настолько уж он знаменит вм вашем
> ВУЗе ,сколь себя обрисовывает...89272864201.Познакомились мы так:
> работал на заводе ,сходил с ума от первой поздней любви (в
> 22!!!года),писал на станке безграмотные стихи и брал дни в счёт отпуска для поездок на историческую Родину. Услышал ,что некто Дима Першин устраивает вечер памяти
> поэта-земляка Седова. У Александра Палыча Седова трагическая
> судьба-выкормыш А Н Калашникова ,будучи актёром ,он много колесил по
> стране ,потом оказался на Родине ,спился ,опустился до ДД на базарном
> радио ,к 40 ни семьи ,ни кола ,ни двора ,накушался таблеток ,опочил ,
> горя не выдержала старуха -мать ,выносили 2 гроба .Известности поэта
> он не сыскал и после смерти ,вспоминают лишь кучка людей. Я долго
> искал сборник этого автора ,удалось купить брачок в
> типографии. Читая ,плакал :я нал уже какие эмоции порождают подобные
> строки. Потом узнаю ,Дима устраивает литобъеденение . Сходил, не
> привычный к подобному ,чувствовал себя не в своей тарелке: какие -то
> старики обсуждают стихи о УХЕ ИЗ КОТА .Дима предложил поступать в
> Литературный ,разбередив старые раны – ведь мечтал об этом с д\с . А тут у меня начались домашние
> проблемы ,больницы. За это время сей литсоюз распался. Одного старика
> муж сей пихал в местный журнал ,со мной занимался по субботам ,пихая в
> Литературный. Группу инв-ти я не получил -не было взяток ,устроиться
> со справкой на лёгкий труд -нереально ,первая любовь не и без моей помощи поступила в медучилище и вышла замуж ,а я оказался в Церкви, где один священник посулил помощь в получении образования. В это время
> он поминал Бикмуллина (мужик пахал на мебельном комбинате ,после
> смерти выяснилось, что -академик. Вроде ,его труд защитили как
> диссертацию ,а потом издали книгой под чужим именем, вроде выпивал от
> этого, а потом сердце не выдержало.)На этом вечере познакомился с
> Лёшей Куприяновым -я давно предлагал Диме пообщаться с ним, но тот
> орал, что рабочие- быдло, мордовский эпос в зачаточном
> состоянии, православные –лукавые ,а в самиздате 90х все
> графоманы ,а я –эгоист ,фаталист и интроверт. Мнение ,что написание некрологов коммерчески выгодно меня
> коробило Раз так достал, что я читаю ненужную литературу, что я
> приволок ему кипу своих книг- Золю, Бальзака и Стельмаха "Думу о
> тебе",после чего он стал их читать. А меня познакомил С
> произведениями Саши Соколова И вот Дима, обозначающий меня
> эгоистом, интровертом ,шизофреником, достоевским и прочая заявляется ,в
> Храм, выдёргивает меня во время службы из Алтаря ,обозначает
> мракобесом, упрямым мордвином ,пугает депрессией, что Церковь меня испортит, там всех пугают адом придирается к
> обуви. потом заявляется через 3дня с думой, что мне надо в
> семинарию. Потом в день когда мне надо было уже быть в Литературном
> через общую знакомую интересовался моей судьбой .НО то что он
> отправил оказалось не добирающем положенного объёма, а он любил в моих
> строках выдёргивать любые зачатки духовного. Я заработал, послал то что сам
> хочу и как хочу -и прошёл...Тут умер священник ,отчего я не поехал в Москву после вызова из Литературного. У гроба его мы встретились с Димой , тогда ещё с косичкой. Я не поехал и после второго вызова –всё надеялся, не смотря на отсутствие возможностей ,сперва чего –то достичь. Потом мы не виделись. я полностью был в
> ауре православия -и то было самым лучшим временем моей жизни. Видел
> его редко и случайно, знал что в музыкалке ставит голос, раскручивает
> свою группу .У мызшколы советовал о снятии полдома у старухе в Пензе и устроиться педагогом ,а ещё искренне радовался,что я не испорчен Церковью .А я уже побывал в Монастыре,где не получил благословения на творчество,пытался уйти из Церкви и написал психологическую работу (www.serbin1.narod.ru ),кою, не смотря на заверения препода никуда до сих пор не пристроил, ибо это считается неугодным Богу. Раз пересёкся с ним на квартире его мамы, где он жил
> после нового развода ,он вспоминал мою обувь, из-за которой на меня не
> посмотрят девушки. Знал бы как смотрели когда в дедовых обносках
> ходил до 20 лет...Дима продолжал ставить театральные зрелища ,на которые я не ходил, т. к. чувствую себя в подобной атмосфере не в своей тарелке. А потом окончательно ушёл из Церкви ,т .к. там пытались склонить на свою сторону ,а я не хотел отрекаться от творчества. Дальше я болтался по городу. Тут предложили это место
> корреспондента , хотелось заявит о нём ,встретились Он позвонил в
> редакцию и наорал в трубку .Рассказывал о первых шагах в инете, звал
> с собой. Написанную статью он привычно потерял, написал новую .Многим
> людям рекомендовал его, да весь литгород тащил за свой счёт в сеть .Но
> у Димы ежедневно меняется мнение .Он ничего не помнит -2жена как -то
> его стабилизировала ,а сейчас некому. Ходил я каждый день в этот
> салон и рассказывал адресатам, какие проблемы не позволяют переслать
> Диме свои вирши .А б\п он и не будет. Он восстанавливал литклуб
> ,скачивал материалы ,находил идеи -он терял и забывал Пошёл потом на
> мойку .Надеясь, что пробью рубрики о таких Димах в молодёжках и буду получать гонорары
,да их порадую ,Дим этих.. После Церкви я ,вообще, долго болтался по низко оплачиваемым работёнкам ,на которые не каждый и пойдёт. Иногда я не мог даже содержать майл , не раз закрывал ящик и пользовался обычной почтой. Зряплата когда не дотягивала и до 1- 2 тысяч рублей, сшибал в Церкви, но тупо тратился на сеть ,пытаясь выйти на диаспору афророссиян и самиздатчиков 90х,что разбегались от меня как от бабайки дети. Нередко меня убеждали, что мои попытки чего –то достичь нереальны ,а я продолжал идти вперёд. Так однажды я узнал о Иноке Всеволоде и долго надеялся, что он поможет пробиться в творчестве ,что ,конечно же ,не кормит ,а разоряет, особенно когда комп недоступнее летающей тарелки. Зашивался ,звонил ему чуть не каждый день, просил передать фото
> для оформления наборщикам, не пришёл ,в салоне подготовил папку, где
> разжевал куда и что ,не пришёл .»З.Двери» вышли на Кружевах
> -предъявил ,что ничего не показывал Потом издал уже без оформления в
> Крае Городов, отнёс его маме экз ,он его потерял. После мойки оказался в Пту,выходило меньше поди даже500 в месяц .В это время переписывался с одной девчонкой ,долго и подробно. И даже пригласил в Дивеево. Но она видела это смешным и глупым, обозначала меня наивным, эгоистом, говорила ,что использую людей и что она – не цветочек аленький и согласна пойти официанткой в ночной клуб, чтоб быть честнее. Но она ,не подозревая, вернула меня в Храм, откуда я ушёл и как прихожанин. Потом, ковыряясь в церковной грядке ,я встречу девушку, что из- за проблем с трудоустройством долго отирается при Храме за паёк. Мне она западёт душевными качествами .Однажды мы долго будем стоять в подъезде, она будет рассказывать скольких ухожёров отшила ,т. к. мечтает стать монахиней, и лишь тогда я пойму насколько смешно и глупо выглядел в переписке ,которую прекратил, кстати, пытаясь в очередной раз вернуться в духовное русло. Потом стал видеть его, Диму,
> в Храме ,где он говорил ,что...в следующей жизни будет монахом. Появление его, почти лысого, спустя года три, для меня было неожиданностью. Я попросил его сканировать фото свои для Белкина, он как всегда пообещал ,потом забыл и не захотел оформлять мой текст. Так что – на прямую к нему .Просил
> оформление послать Вам, проигнорировал ,в воскресение поцапались ,а в
> понедельник подобрал меня к себе поговорить. Учил жизни ,не давал договорить ,привычно не мог выслушать ,а я был, не смотря на хроническую трезвенность ,впервые и, надеюсь , в последний раз выпимши и мне было херово –одна девчонка брала для своего сайта мои рукописи ,а теперь из не найду
> и сватал какую-то пухленькую массажистку, а у меня ,стоит увидеть на ульце ту первую любовь по –прежнему предательски ёкает сердечко ,да и согласен остаться один или привезти с отцовой деревни девчонку из неблагополучной семьи, лишь бы за писанину не стучала сковородкой по башке. Журил что я никогда не буду классиком и сам не знаю чего хочу ,что не пишу в местную
> прессу ,где за месяц дают 700 рублей. Но это не мой уровень ,и я вырос из этих штанов
