Потрібно дякувати повсякденно:
За руки, ноги, хліб і чисту воду,
За все, чим користуємось буденно-
Думки, розмови, кожен рівний подих.
Не дивимося часто на дрібниці,
Які Господь від нас не забирає,
Беремо просто з Божої скарбниці,
Подякувати навіть забуваєм.
В минуле повертаймося думками,
Згадаймо всі Його благословіння,
За хліб, який збираємо роками,
За все, що виростає із насіння.
За те, що прокидаємось щоденно,
І чуємо пташок гучні розмови,
За все кругом, що створено натхненно,
Що здійснюється кожне Боже слово.
За все потрібно дякувати нині,
І милості Господні рахувати,
Посіви навесні й жнива осінні
Та саме головне не забувати,
Що на землі ми гості тимчасові,
Хоч мешкаєм не всі у панскій хаті-
Багатство маєм Божої любові,
Спасіння Дар і Слово Благодаті!
21.09.16
Л. Охман.
Люба Охман,
Spartanburg USA
Меня зовут Люба Охман. Люблю Господа и хочу Ему служить чем могу. Я очень люблю петь и иногда пишу свои песни. Стихи начала писать с лет 12ти. Пишу о том, что на сердце.
Буду рада любому отзыву. Заранее спасибо. e-mail автора:lyubaokhman@yahoo.com
Прочитано 7389 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.